*потік думок*
І от за тиждень Новий рік. І ти ніколи не отримаєш мій новорічний
подарунок, бо вже пройшло більше місяця відтоді як ми назавжди попрощалися.
Я спонтанно зайшла до тебе на сторінку. І настільки здивувалася тому, що нічого не відчуваю. Більше нічого. Що це аж надихнуло щось написати для вас, мої читачі.
Я його не забула, ні. І не збиралася. Просто розлюбила. Просто мені вже все одно на ті думки про нього, я не звертаю увагу, я живу, я йду далі.
Цей рік дав мені багато, він мене змінив, аж надто кардинально і я й справді щаслива, у мене все добре і я за все вдячна, і за нього.
Минулого року я загадала на Новий рік знайти справжнє кохання. І думаю, що це було саме воно. І від цього мені так добре на душі, так тепло, але й трохи печально. Ну ви розумієте.
Не знаю, що точно мені допомогло піти далі без жалю. Може люди, може вірші і музика, а може і він сам. Сам того не розуміючи. Дивно читати про те, як я його називала коханим, а тепер просто світлим літнім спогадом, правда ж? Самій дивно не менше.
Мені звичайно хочеться щоб мене любили і думали про мене, але я не хочу спеціально когось шукати і витрачати свій час на даремні пошуки, бо коли я так робила раніше, це ні до чого не призвело і от коли я припинила пошуки, він сам прийшов, такий гарний і з покусаними губами. І бац. Все. З цим нічого не зробити;)
І от ще, думаю, що чим менше людина пробула у вашому житті, тим легше вам вдасться її відпустити. 3 місяці - не 3 роки. Погодьтеся.
