Сьогодні чудовий дощовий день і я просто кайфую від стукоту крапель по дахам, від парасольковий людей, які кудись поспішають, від поїздок в метро з книгою. В такі дні дощ стає зайвим приводом зайти в книжковий магазин прогрітися і подихати свіжонадрукованими книжками. І дуже приємно в таку вогку погоду бачити посмішки перехожих у відповідь, запитання барісти "Чи додати вам шоколаду до кави?" і слухати наші спільні пісні, йдучи з парасолькою парковою догіжкою всипаною жовтим листям. А ще приємніше бачити, як під однією парасолькою поміщаються двоє - двоє закоханих. І теж, дивлячись на них, уповільнюватись, наче б то ти йдеш під моєю парасолькою, розповідаючи про, те, що дощитиме до пізнього вечора. Чомусь сьогодні мене надихає ця депресивність жовтня і настрій в мене хороший.

Я завжди любила осінь, але вона мене зрадила, як подруга, якій цілковито довіряєш, вона нас розлучила, змушивши сісти в потяги, змушивши нас сумувати холодними вечорами з чашкою чаю з лимоном і медом. Нема сенсу казати, що все це важко, бо ми це знаємо і потроху звикаємо до цього. Головне, що все це не дарма і що "це" не пройде.

Пий більше гарячого і одужуй. люблю.