Я вже потроху засинаю, прохолода пробирається в кімнату, а сон у голову. І от вже справжня осінь. Хмура, холодна і самотня, як і я. Ми з нею як найкращі подруги, п’ємо чай з лимоном або каву зі згущеним молоком, закутуємось у пледи, читаємо вірші про кохання. 

Восени особливо починаєш цінувати тепло. Стає важко зранку вилазити з-під теплої ковдри і з гарячого душу, життєво важливими стають теплі розмови і переписки. І як же сильно не вистачає гормонів щастя, які приносять обійми і поцілунки, та й просто ніжні погляди.

Зараз розумію, що кращим подарунком на моє 16-тиріччя були б твої обійми. Більше б я нічого не просила. Лише довгі обійми і твій теплий подих мені на вушко. Проте – це все дитячі мрії. Мрії..

І вже замерзають палці, і дістаються светри, запалюються свічки і вмикаються улюблені серіали, і вже розумієш, що в спину дихає осінь. Моя 16-та осінь, така довгоочікувана і жадана. Найкраща і найзатишніша пора. Проте водночас сумна і самотня.

Але ви так не засмучуйтесь, просто загорніться в плед і закип`ятіть чайник – все налагодиться, просто насолоджуйтесь затишком.