Проте я знала, що ти будеш саме таким, саме таким чорнявим і з ямочкою на підборідді. Ні на секунду не здивувалась, коли дізналась твоє ім'я, бо можливо моя підсвідомість це й так добре знала.
Такий скромний і такий сміливий водночас. Ти подарував мені це відчуття. Кохати і бути коханою. І я так тобі за це вдячна. Вдячна за наші розмови про дитинство, про млинці і каву, за теплі слова і ніжні поцілунки, за твою щиру посмішку і погляд твоїх темних очей. Я щаслива, що маю тебе, хоч між нами 460 кілометрів, я щаслива, що між нами були справжні почуття і що ти пишеш як сумуєш. А я сумую також, може навіть більше ніж ти. І часом, настають такі моменти, ну знаєш, такого гіркого суму, який ніщо крім тебе не може вилікувати, коли нічого не можеш вимовити, коли просто хочеш почути твій голос в слухавці. Я хочу щоб мої листи швидко знаходили свого адресата - тебе, щоб на них ще залишився мій запах і це робило твій день кращим.
Я не знаю як складеться доля і що буде завтра або за місяць, проте я завжди буду згадувати серпень 2016 з посмішкою на вустах
Немає коментарів:
Дописати коментар