Осіння мряка за вікном, я в пальто і теплих черевиках йду з парасолькою і, згадуючи щось приємне, посміхаюся дощовому небу.

В тебе зараз важкі часи. Все надто важко. Я б вислухала і просто обійняла, навіть нічого не говоривши. Але я не можу. Вибач.

Знаєш, інколи мені дуже образливо через те, що люди не цінують один одного і через те, що не поряд. Але по суті не змінює мого ставлення до тебе і твого до мене, наших спільних моментів це не змінює також.
Хочу щоб ти менще сумував, бо коли ти сумуєш, сумую і я.

А дощ все ще крапає, а я все ще думаю про тебе.