Живуть далі в своїх буденностях, своїх турботах і потребах. Забувають про любов, віру і чесність. Роблять Всесвітом не тих, кого потрібно, думають не про тих. І все життя шукають "тих самих", своїх Всесвітів. Інколи знаходять, інколи втрачають, інколи проходять повз. Живуть свої життя і не помічають той сенс, який в них є, не помічають посмішки перехожих, ввічливих "дякую" і "будь ласка", не знають навіщо все це і навіть не намагаються дізнатися.
Але ж це так просто бачити хороше в людях, любити просто так і не чекати взаємного, бо інколи треба лише віддавати, бо інколи це важливіше від отримувати. Бо на цьому збудований світ і на цьому живемо ми з тобою. І часом в цьому не видно і не буде помітно ніякого сенсу, бо сенсу не існує, бо "сенс" - це лише упередження, бар'єри, перешкоди до щастя.
Щастя - це секундне відчуття, яке ти можеш запам'ятати на все життя і переглядати його як твої улюблені фільми, фотографії і листи. Щасливим можна вже бути згадуючи яким ти був щасливим колись і навіть не важливо чи будещ ще.
