Знаєш, це так важко. Я вважала, що той хто кохає не робить боляче, не кажуть найстрашніших слів. Проте, ти сказав.
Наше кохання прожило 73 дні. І так, це було саме воно, хоча я зрозуміла це лише з приходом листопада. Ще не було дня щоб я не згадувала тебе. Бо не можна викинути людину з серця за день з якою у вас є спільні мрії, а шкода. Але в мене є безліч щасливих спогадів, в яких є ти.
Я ні про що не жалкою і мене досі здається, що це взагалі просто сон, але від якого все ж прокинутися не судилося.
Я маю йти далі і знаю, що в мене все буде добре і в тебе також.
Цілую на прощання

маленький монолог до найдорожчого 

Хочу смажити тобі млинці, бачити твої ямочки на щоках і щербинку на підборідді. Хочу обговорювати перехожих і сміятися з різних дурниць, йдучи вулицями цього міста. Хочу їсти з тобою карамельний попкорн на останньому ряді кінозалу, дивлячись якийсь захоплюючий екшн. Хочу цілуватися під Arctic Monkeys і співати вечорами Стрикало, пити біле вино і розмовляти про все на світі. Хочу купувати тобі сорочки, надихати на вірші і просто бути поруч.
Хочу щоб ти мені вірив до останнього і тоді я знатиму, що все не даремно, що ми побачимось, що я побачу ніжність в твоїх очах, що покатаємось на жовто-червоному трамваї під нашу пісню. Ніколи не сумнівайся в мені, прошу, бо я буду вірити у наше майбутнє до останного подиху цих почуттів.

Знаєш, вже листопад. Скоро зима. Зима на яку я чекаю вже майже 80 днів. Зима в якій буду не лише я. Ми будемо. Ми.
Я забула твій запах, забула як цілуватися, забула твою ніжність.
Я закохалася, тепер це стовідсотково і безповоротно.
Не зникай прошу, ти життєво необхідний моєму світові. Надішли хоч один лист, поговори зі мною хоч декілька хвилин, не лишай мене.
Дуже сподіваюсь, що колись це місто стане нашим містом і ти знатимеш його настільки ж добре як і я.
Просто пообіцяй, що все буде добре. Просто пообіцяй.