Я вже потроху засинаю, прохолода пробирається в кімнату, а сон у голову. І от вже справжня осінь. Хмура, холодна і самотня, як і я. Ми з нею як найкращі подруги, п’ємо чай з лимоном або каву зі згущеним молоком, закутуємось у пледи, читаємо вірші про кохання. 

Восени особливо починаєш цінувати тепло. Стає важко зранку вилазити з-під теплої ковдри і з гарячого душу, життєво важливими стають теплі розмови і переписки. І як же сильно не вистачає гормонів щастя, які приносять обійми і поцілунки, та й просто ніжні погляди.

Зараз розумію, що кращим подарунком на моє 16-тиріччя були б твої обійми. Більше б я нічого не просила. Лише довгі обійми і твій теплий подих мені на вушко. Проте – це все дитячі мрії. Мрії..

І вже замерзають палці, і дістаються светри, запалюються свічки і вмикаються улюблені серіали, і вже розумієш, що в спину дихає осінь. Моя 16-та осінь, така довгоочікувана і жадана. Найкраща і найзатишніша пора. Проте водночас сумна і самотня.

Але ви так не засмучуйтесь, просто загорніться в плед і закип`ятіть чайник – все налагодиться, просто насолоджуйтесь затишком.

Вечір. А точніше ніч. Лише шум вулиці і повний місяць. Мені не спиться, тому багато думаю. І про радісне, і про сумне.

Люблю ось так стояти на балконі і дивитися на небо, рахувати зорі і заглядати до чужих вікон, намагатися розгледіти в них людей та колір шпалер на стінах. І в ці моменти заглядання у вікна, я усвідомлюю скільки ж багато людей живе в цих будинках. Сотні, а може й тисячі. І мені завжди цікаво чи хороший в них сьогодні настрій, чи не дуже, чи вони проводять ніч на самоті, чи в коханими, та і взагалі чи щасливі жити у своїх будинках, у своїх квартирах. Проте все ж мене засмучує одна річ – їх тисячі, але серед тих десяти сотень немає тебе.

А ми от так би могли сидіти разом дивитися на місяць, вдихати запах цигарок і слухати хмільні розмови перехожих, дивитися один на одного і просто разом мовчати, мовчати про те, що словами не можна сказати.

Могли б ходити у кіно і цілуватися на останніх рядах, як у всіх романтичних фільмах, могли б гуляти осінніми парками і збирати опавше листя, а потім грітися теплою кавою і обіймами. А ще б могли разом обирати мені сукні, а тобі сорочки, заходити в книжкові магазини за листівками і купувати в МакДональдс хеппіміл.

Могли б… і сотні таких могли б, насправді, але залишаються лише телефонні розмови, смс та паперові листи, котрі мають присмак наших міст.

Знаєш, якщо тобі сумно просто напиши мені, або просто зателефонуй, хоча можеш просто згадати про мене і я відчую, і подумки скажу тобі, що все буде добре.


Нестерпно дивитися на цю велику карту світу, що висить в мене над головою, і усвідомлювати скільки між нами кілометрів. Здається, я починаю ненавидіти вихідні, бо не можу пояснити сама собі як це - ми маємо цілих 2 вільних дні і не можемо побачитись хоч на годинку, щоб обійняти один одного, подивитися в очі і усміхнутися теплою посмішкою. Я знаю це не на завжди. В наших планах купа всього: трамваї, подорожі, твої тортики, заходи сонця і торгові центри.

Але голве, що настільки ж важливо для тебе як і для мене

Я не знаю як, але ти мене знайшов. Не я, а саме ти. 

Проте я знала, що ти будеш саме таким, саме таким чорнявим і з ямочкою на підборідді. Ні на секунду не здивувалась, коли дізналась твоє ім'я, бо можливо моя підсвідомість це й так добре знала. 

Такий скромний і такий сміливий водночас. Ти подарував мені це відчуття. Кохати і бути коханою. І я так тобі за це вдячна. Вдячна за наші розмови про дитинство, про млинці і каву, за теплі слова і ніжні поцілунки, за твою щиру посмішку і погляд твоїх темних очей. Я щаслива, що маю тебе, хоч між нами 460 кілометрів, я щаслива, що між нами були справжні почуття і що ти пишеш як сумуєш. А я сумую також, може навіть більше ніж ти. І часом, настають такі моменти, ну знаєш, такого гіркого суму, який ніщо крім тебе не може вилікувати, коли нічого не можеш вимовити, коли просто хочеш почути твій голос в слухавці. Я хочу щоб мої листи швидко знаходили свого адресата - тебе, щоб на них ще залишився мій запах і це робило твій день кращим.

Я не знаю як складеться доля і що буде завтра або за місяць, проте я завжди буду згадувати серпень 2016 з посмішкою на вустах